?

Log in

No account? Create an account

a well-deserved goodbye

Я довго боролася із протиріччями у собі з приводу необхідності згадувати минулий рік. Колись, може, зроблю цей пост приватим, але поки мені хочется згадувати і аналізувати 2014-й. Рік свідомих дорослих сліз, нервових телефонних дзвінків і цілодобової онлайн трансляції. І в той же час, рік здійснення наймасштабнішої і найамбітнішої мрії, життя в трьох країнах і двох великих переїздів. Рік фальшивих знайомств і дуже щирих друзів. Рік великих сподівань і великих повернень. Цей рік був схожий на карусель: вгору-вниз, іноді нудить, іноді дух перехоплює від захвату. Не знаю чи хочу знову на цей атракціон, але вражень зашилось вдосталь.
багато, дуже багато фотоCollapse )

Tags:

time to say goodbye

За старою традицією (якій направду не більше року) на 10-й день нового року я викладаю тут свої спогади минулого. Мій 2012-й був дуже особливим, але цю особливість словами не опишеш. Зате вражень було багато.

Багато, дуже багато фотографійCollapse )

It's all about snow

В одинадцятій тридцять ранку тут, в Оребру, вже починає темнішати. Коли починає світлішати достеменно не знає ніхто. Вулиці вже прикрасили новорічними декораціями. Але не ілюмінацією, тут же цілодобово ніч, освітлювати буде дорого, неокономічно і головне - не екологічно. В магазинах почали продавати глінтвейн - безалкогольній, звісно, як і все в цій псевдобезалкогольній країні. Сусідка-іспанка вже другий тиждень обіцяє, що "післязавтра буде сніг", вона знає, вона перевіряла на синоптичному сайті. Снігу нема і, схоже, не планується. Незалежно від того чи буде сніг, через 2,5 тижні я сяду на райнейрівський літак, вже всьоме за останні два місяці. А далі буде добре..."в метро на Гар дю Міді, пересадка на Арт Луа - тільки не переплутай сторону, куди їхати - виходиш на Папілоні і там трамвай - на трамваї три зупинки - побачиш заправку, там виходь". Люблю отримувати цю інстукцію тричі на день, хоча і так знаю, що не заблукаю. А потім будуть вафлі (з шоколадом всередині?) і, можливо, навіть фото на фоні пісающего мальчіка. Хоча краще на фоні пісающей дєвочкі, вона виглядає значно менш естетично і туристів там ніколи не буває. 

Мабуть, через відстуність снігу у всіх місцевих зносить голову. Дедлайни відтерміновують на 2-3 тижні, знову ж таки, снігу, мабуть, чекають. Через це мені доведеться написати три роботи про зміну клімату, коучсьорферів і вакцинованих дітей майже одночасно. Зате через відсутність цієї критично важливої білої субстанції магазини починають розпродавати зимові колекції. Тепер у нас з палестинкою Асіль ідентичне взуття, з ефіопкою Еден - сумки. Це якщо не рахувати, що у всіх у цій країні однакові ІКЕївські килими, матраси,постіль і посуд. Але ІКЕА на сніг не чекає, вона просто уніфікує всіх у цій соціалістичній, безалкогольній країні. 

Я люблю це місце навіть попри те, що в одинадцятій тридцять ранку тут, в Оребру, вже починає темнішати і снігу досі немає. А ще у мене є три невикористані квитки на літак, кілька підставок під пиво на подарунок брату і пляшка хорошого бельгійського пива в чемодані.  
Сьогодні зранку був перший шведський хірург. Вчора зранку був перший шведський борщ. Сьогодні ввечері буде перший шведський паб. А розказати нікому. Людей навколо безліч, вражень так само, а розказати все одно нікому. Палестинка Асіль часто рятує, але це не те. Коли були щоденні скайп-розмови, було легше. Сказати, що всім байдуже - егоїстично. Мені теж байдуже на багато речей і людей. Просто іноді так приємно, коли о 8 ранку тобі телефонують і питають: So how is your foot? Тільки коли це роблять ТІ люди. 

butterflies

У мене в животі живуть метелики. І чомусь сильніше починають битися крилами, коли сплю годину на добу, зустрічаю сонце, п'ю кальвадос чи запізнююсь на роботу. Вони дуже надокучливі, ці метелики. Від них неможливо працювати, від них трусяться руки і часом важко дихати. Від них у мене в блокноті намальовано кілька десятків однакових незрозумілих квіточок. Але від них так добре, від метеликів цих.

                                          

Майже дифірамб

Оскільки всі, у кого є фотки з євроатлантичних студій і так вже думають, що ми мила лесбійська пара, можна нічого не соромитись. 
Так от, вона в Україні ледь більше тижня. При цьому ми:
- о третій ночі сиділи на бетонних плитах десь в районі Плютів (а може й не там, я не орієнтуюсь)
- їздили на бензовозі автостопом. теж о третій ночі
- через день після цього сиділи о другій ночі на лавці десь в районі офісу ОБСЄ з аргентинським вином і кентукійським бурбоном
- зустрічали світанок на 17 поверсі
- скасовували дурні побачення
- організовували прекрасні побачення
- зустрічались двічі на день, аби просто попити кави
- доводили родичам, що "у Каплан НЕМА міського телефону"
- ходили у цілодобовий магазин після поїздки на бензовозі
- проводили екскурсії Борщагівкою для розбалуваних персон з передмістя
*і ще довгий-довгий список*

От тепер  я відчуваю, вона - вдома)))



Про жовтий фломастер

Мені здається, я просто не вмію ображатися. Ображаються тоді, коли не байдуже, коли чіпляє...ну да, а чіпляє в цілому тільки тоді, коли не байдуже. А чому всі навколо думають, що я  маю ображатися? Подруга  не дзвонила місяць тому, що думала, що я на неї ображена. Дурниці якісь... Я подзвонила перша і не тому, що хотіла налагодити стосунки, а тому, що просто забула. А ще мені дзвонять і сотню разів просять вибачення за те, що не буде зустрічі, на яку я, відверто кажучи, не надто хотіла йти. І знову ж таки, я не ображаюсь. Мені загалом якось на надто багато речей стало байдуже. Так жити легше.

Колись було не байдуже...ооох, як не байдуже. Це як тримати в руках такий гарний, яскравий жовтий...ммм...скажімо фломастер. А тут всі навколо кажуть, що він же не жовтий, а червоний, а он ще й верхівка погризана, а ще ковпачок якийсь ненадійний, та й пише він в цілому не надто добре...дефективний, словом, та й ще кажуть бачили його невідомо де і в чиїх руках. Але що мені до тих історій, мій фломастер не червоний, він ЖОВТИЙ!! Він зовсім інакший. Отак живу собі з думками про нього і знаю що мені потрібен саме він, тому що в моїй коробці є зелений, синій, бузковий, рожевий, помаранчевий, а жовтого НЕМА! Не-ма! Відверто кажучи, саме тому і треба. Потім приходить момент і я таки пробую, що він з себе уявляє, мій жовтий фломастер. І,о диво, він таки пише жовтим, вдавіться всі ті, хто казав, що він не такий, яким його уявляла Я. За класикою жанру, я ображалась і часом плакала, коли мій жовтий подавав ознаки червоного. Але тепер мені здавалося, що я найкомпетентніший знавець жовтих фломастерів у світі. От тільки якось прикро ставало, що вже не треба доводити щось самій собі, я ж уже самоутверилась. А потім я зустріла ще одного знавця цього ж фломастера. Виявляється, мій жовтий був не лише моєю мрією, це взагалі така хороша і модна тенденція - мріяти про мій жовтий фломастер, створювати навколо нього казку і вірити у щось сокровенне і вигадане десь глибоко у підсвідомості. Моя унікальна історія зовсім і не унікальна, її вже пережили з десяток людей.І це чомусь до болю прикро. Словом, більше я не пробувала писати своїм жовтим, бо тепер я точно знаю, що лінія на папері залишиться червона, а верхівка у нього таки погризана та і ковпачок постійно відлітає - від таких жодної користі. Отут стало байдуже. І прикро одночасно, відмовлятися від казки - не найприємніша річ. Ні, я більше не ображаюсь.

Так, а навіщо тепер ображатись, якщо нема за чим шкодувати? Нема жодної потреби.
П.С. Вибачте за псіходєл. 
Мені насправді байдуже, що вже 10 днів нового року. Мій 2011-й був най-най-най з усіх прожитих, тому мені хочеться згадувати його знову і знову. Кілька тижнів тому знайшла блокнот, в якому торік записувала бажання на 2011. Фантазії, схоже, не жаліла, бо назагадувала дещо майже нездійсненне, а от тепер зрозуміла, що здійснилось ВСЕ. Хотіла багато-багато вражень, хотіла в Штати на стажування, хотіла оплачувану роботу і ще дещо божевільне, на що не наважувалася два роки. Тепер буду мріяти більше, бо мрії неочікувано здійснюються.


багато-багато фотоCollapse )
Взагалі-то, я катастрофічно боюся змін. Ще більше мене дратує тривала незмінність. Від цього замкненого кола нічого хорошого не буває. Я борюся із собою, а ефективність не більша, ніж боротися із вітряками. Одного ранку Кравець сказала: "Джордж чекає сьогодні о 8". Так і сталося, що я позбулася сантиметрів 30 себе. 
А ще мені здається, що я живу уві сні. Що завтра я прокинусь і все буде так, як я звикла. І Бог із ним, із волоссям, це хороший сон. Але ж вони не завжди хороші. Провал у п"ятницю - це не просто крижаний душ. Що там може бути гіршим?...Цунамі, лавина, не менше. Я знаю, що сприймаю цю ситуацію надто гіперболізовано. Але це не ви присвятили цій клятій справі стільки сил і ночей.  Монітор мого комп"ютера мав показати інші цифри. Від того, що ніхто не поділив мого розчарування, стало якось тошно. Не тошно тільки від тієї, що за океаном, вона то знає, що говорить, вона ж уже за океаном. Ще з добу я вірила, що таки побачу там інші циферки, потім довелося здатися. Зрештою,  як каже одна людина: challenge accepted. 

А ще попереду один прекрасний проект. Збираюсь із думками, щоб написати синопсис до фільму (Гаскевич, ай нід йо хелп), а потім подолати усі бюрократичні приємності нашого Інституту. "Боже, храни..."


Улюблене (частина 1)

Я не могла це не перепостити... Бо насправді байдуже, що існує така умовність як 6000 миль. 

Originally posted by whatever_i_can at Улюблене (частина 1)


Ну майже дифірамб!Collapse )

Gaskevych I miss you sooo much!

Tags:

Profile

half
dzvin_ka
galyna kaplan

Latest Month

January 2015
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow